Школа та доброчесність. Доброчесність у школі. Зізнавайтеся, вам теж хочеться доповнити ці речення прикметником “академічна”? Пропонуємо не поспішати, бо насправді це не про конкретизацію, а про звуження й обмеження. В освітнє середовище доброчесність повинна бути інтегрована в якомога ширшому розумінні, з усією її багатогранністю та впливом на різні життєві сфери. Чому — читайте далі.
Тривалий час поняття доброчесності взагалі було поза суспільним дискурсом, хоча самі принципи, закладені в його основу, споконвіків допомагали людям співіснувати та розвиватися. Згодом про доброчесність почали говорити гучніше й навіть зафіксували її на законодавчому рівні. Так, у Законі України “Про освіту” є окрема стаття, присвячена академічній доброчесності.
Зі Статті 42. ЗУ “Про освіту”:
Академічна доброчесність — це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.
Плагіат, самоплагіат, фальсифікація, фабрикація, списування, обман, хабарництво, необ’єктивне оцінювання визначені порушенням академічної доброчесності. Законодавча норма — дуже важлива річ, але чи достатньо формальної констатації, щоб побудувати доброчесне середовище не лише безпосередньо під час уроків, не лише в межах класних кімнат чи одного закладу освіти, а й у значно більших масштабах? Бо якщо школяр навчений додавати посилання на джерела та вказувати автора цитати, проте так само звик, що довідку в спортивну школу мама може взяти сама, попередньо придбавши лікарю коробку цукерок, то система виховання доброчесності, вочевидь, дає збій. Ми знову повертаємо дитину в подвійні стандарти, чого не має бути. Та й навіть у межах академічної доброчесності складно не вловити різниці між страхом списати контрольну роботу через імовірне покарання та свідомим вибором самостійно виконувати завдання, щоб перевірити рівень власних знань.
І що ж робити? Розширювати закон? Створювати нові офіційні норми? Насправді, навіть якщо хтось узявся б за цю справу, результатом було би щось на кшталт кількатомної енциклопедії “Про все на світі — від етики до правил дорожнього руху: як навчити дітей доброчесності”. Б’ємося об заклад, і вчителі, і батьки, і школярі не були б у захваті! До того ж доброчесність — це чеснота, яку просто неможливо нав’язати законом чи будь-якими іншими формальними правилами. Є простіші та більш ефективні рішення.
- По-перше, продовжуйте навчати академічної доброчесності (так, не списувати, не завантажувати чужих рефератів, приносити власні твори) й водночас розкажіть про доброчесні стратегії поведінки в інших сферах життя, інших місцях і ситуаціях.
- По-друге, пам’ятайте золоте правило виховання: не проповідувати, а подавати власний приклад. Нехай у жодного з учнів не буде сумніву щодо вашої доброчесності. Кращі оцінки “улюбленцям”, невиправдані затримки після дзвінка чи упередження — точно не кращі звички для педагога.
- По-третє, варто говорити про доброчесність як невід’ємну частину досягнення успіху в період сьогодення (а це саме так, адже в глобалізованому світі успіху досягають завдяки знанням та інноваціям). Спілкуйтеся з дітьми, як із дорослими, про нинішню ситуацію в Україні, про нові суспільні цінності, проведіть аналогію з передовими державами та приреченою на загибель росією. Важливо, щоби школярі розуміли: доброчесність — запорука розвитку, як їхнього особистого, так і суспільного.
Нарешті, використовуйте під час занять цікаві, корисні та ефективні інструменти для навчання дітей доброчесності. Усі вони безкоштовно доступні на сайті Офісу доброчесності НАЗК.