Як часто ви говорите слова вдячності близьким, друзям, колегам чи касиру в супермаркеті? Звичка дякувати зазвичай є дуже корисною. Зараз розберемося чому.
Вдячність допомагає людям почуватися потрібними і є своєрідним щепленням від невпевненості. У родинах і парах вдячність зміцнює стосунки, у командах – мотивує людей працювати краще (часом більше, ніж гроші). Ба більше, дослідження показують, що люди, які мають звичку дякувати та яким дякують, легше засинають і краще сплять. Таким чином подяки є корисними навіть для нашого здоров’я.
Але є одне але: вдячність у жодному випадку не повинна бути примусовою та межувати з корупційним правопорушенням. Тобто пляшка алкоголю, коробка цукерок чи гроші в конверті, які від вас вимагають чи наполегливо очікують у відповідь на надану послугу у державній лікарні чи ЦНАПі, не є подякою. І ви не зобов’язані цього робити. Якщо відмовляють у послузі через те, що не “подякували” за неї, ви повинні звернутися до керівництва закладу з відповідною скаргою або написати заяву до поліції.
Утім нерідко громадяни самі є ініціаторами таких “подяк”. Пропонуємо розібратися, чому це шкідливо для суспільства й чому варто відмовитися від такої звички раз і назавжди.
На перший погляд може здаватися, що в пляшці віскі чи коробці цукерок немає нічого страшного, бо вони ж “подаровані від чистого серця”. Але це не так. У більшості випадків бажання принести таку подяку лікарю чи співробітнику податковій виникає через те, що “так прийнято” або “так роблять усі”. Ми робимо це, бо сподіваємося, що так нададуть послугу швидше чи якісніше, можливо, не доведеться стояти в черзі, а якщо пощастить, то нам ще й усміхнуться.
Однак часто при цьому забуваємо, що ми вже, можливо, і сплатили за цю послугу — або в касу, коли нам виставили офіційний рахунок, або ж зі своїх податків, якщо послуга надається (чи має надаватися) закладом безоплатно. Тут важливо пам’ятати, що безоплатно не дорівнює безкоштовно. Різниця в тому, що безкоштовні послуги не потребують оплати, бо їх надають просто так (фактично — за них сплатив хтось інший), а безоплатними послугами є ті, які оплачуються з державного чи місцевого бюджету, а отже — з податків громадян. А податки, у різному обсязі, ми сплачуємо всі, навіть якщо здається, що це не так (не забуваймо про ПДВ 20%, акцизи або “податок на дороги”, закладений у вартість палива). Але це не єдина причина, чому варто уникати таких “подяк”.
Більш важливим тут є формування шкідливого патерну, коли зрештою система елементарно припиняє працювати без таких подяк. Розберемося на прикладі умовного лікаря, який за роки роботи звик, що за видану довідку всі пацієнти йому “дякують”. І зрештою доходить до того, що без цієї “подяки” він просто відмовляється видавати довідку, тобто – виконувати свої обов’язки. Але що робити тим, у кого немає можливості покласти щось до конверту чи придбати цукерки цьому лікарю? Чому громадяни повинні почуватися винувато чи якось незручно за те, що не зробили цього? Не зробили того, чого й не зобов’язані робити.
Отже, давайте ще раз. Розвивати культуру вдячності потрібно: як у суспільстві в цілому, так і в окремих командах та родинах. Це надає іншим відчуття того, що їх та/або їхню роботу цінують, а це своєю чергою часто заохочує продовжувати в тому ж дусі та допомагати знову. Натомість від культури “подяк у конвертах” треба відмовлятися. А якщо дуже хочеться комусь подякувати, перетворіть ці кошти на донат на ЗСУ.