НАЗК
UA 01103 Київ Бульвар Дружби Народів, 28
support@nazk.gov.ua
+38 (044) 200-06-94
logo
A-
A
A+
A
A
Звичайна версія сайту
Офіс розбудови доброчесності
Просвіта. Навчання. Взаємодія
Блог
6 Квітня 2021
|
Як декларуються публічні службовці в інших країнах?

Як декларуються публічні службовці в інших країнах?

Зображення Unsplash

Декларування майна, доходів та видатків публічних службовців є важливим інструментом, який допомагає запобігати корупції та підвищувати рівень прозорості й довіри громадян до публічної служби.

Сьогодні в понад 150 країнах діють вимоги щодо декларування статків чиновників. Й Україна поміж них. Це — дані Світового банку. В усіх цих країнах діють різні підходи, обмеження та зобов’язання щодо обов’язку посадовців оприлюднювати майнові декларації.

У цьому тексті Офіс розбудови доброчесності розповідає про те, коли з’явилося декларування, що та як мають декларувати публічні службовці в інших країнах, та яка відповідальність передбачена за неправдиві дані в декларації за кордоном.

📜 Як з’явилося декларування?

Першу спробу врегулювати декларування статків посадовців зробили Сполучені Штати Америки. Після Другої світової війни в країні часто виникали корупційні скандали. Президент Ліндон Джонсон в 1965 році зобов’язав федеральних чиновників розкривати інформацію про свої статки перед органами влади.

Але лише після Вотергейту, одного з найбільших корупційних скандалів, у США ухвалили цілий пакет законів, які посилили підзвітність чиновників. У 1977 році прийняли два кодекси — Кодекс етичної поведінки членів Сенату Конгресу та Кодекс етичної поведінки членів Палати представників, якими зобов’язали сенаторів, кандидатів, що балотуються в Сенат, а також чиновників різних рангів та службовців Сенату подавати майнові декларації. А наступного року ухвалили Закон «Про етику службовців державних органів». Цей закон закріпив обов’язкове оприлюднення інформації про активи посадовців на федеральному рівні.

Великобританія запровадила декларування в 1974 році, коли Палата громад прийняла рішення створити Реєстр фінансових інтересів. Відтак член Палати громад мав задекларувати фінансові інтереси, якщо вони перевищували 1 % від заробітної плати, і могли вплинути на його поведінку під час роботи. Згодом у 1996, 2002 та 2005 роках перелік цих інтересів переглядався та уточнювався.

На материковій Європі перші закони, які зобов’язували публічних службовців декларуватися, прийняли Іспанія та Італія в 1982 році.

Одним з основоположних документів, що стосуються декларування статків, вважають Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи про кодекси поведінки для публічних службовців, ухвалену в травні 2000 року. Цим документом пропонувалося на законодавчому рівні закріпити обов’язок посадовців декларувати під час призначення на посаду свої статки, межі своїх інтересів та їхнє походження.

Положення про декларування є також частиною Конвенції Організації Об’єднаних Націй щодо боротьби з корупцією, яку Україна ратифікувала в жовтні 2006 року. У статті 8 Конвенції йдеться про те, що «кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і згідно з основоположними  принципами свого внутрішнього права, запроваджувати заходи й системи, які зобов’язують  державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації».

🌏 Особливості декларування у світі

 

  • ☝️ Обов’язковість декларування

У більшості країн, у яких запроваджене декларування, воно є обов’язковим. Винятком є кілька скандинавських країн — у Данії, Фінляндії та Швеції посадовці декларують статки добровільно. Пояснюється це тим, що в цих країнах один із найвищих рівнів довіри до влади.

 

  • 💻Оприлюднення декларацій

Відмінності в підходах існують також у питанні публічності задекларованих відомостей та доступу громадськості до них. У переважній більшості країн ЄС інформація з декларацій оприлюднюється, за винятком персональних даних. Публічна звітність — ще одна із рекомендацій ООН.

Майже всі країни-члени Організації економічного співробітництва та розвитку (OECP) з високим доходом оприлюднюють декларації онлайн. Зазвичай на сайтах відповідних органів. Наприклад, у Німеччині відомості публікуються в офіційному довіднику та на сайті Бундестагу. А от в Естонії такі відомості публікуються ще й у пресі.

 

  • 📝 Типи декларацій

В Україні існує 4 типи декларацій — кандидата на посаду, щорічна, перед та після звільнення. Також публічні службовці зобов’язані повідомляти про відкриття валютного рахунку в банку за кордоном, а високопосадовці — ще й подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

Але не всі ці типи майнових декларацій є в інших країнах. У Вірменії, Грузії, Латвії подають лише перші три й не декларуються перед звільненням.

Водночас існують і інші типи декларацій. Посадовці в Албанії мають подавати так звані “виняткові декларації”, у яких повідомляють про походження грошових активів, отриманих від третіх осіб під час виконання службових обов’язків.

Депутати парламенту Німеччини подають декларації з поясненнями про доходи, отримані поза парламентом, а для всіх держслужбовців діє вимога повідомляти про роботу за сумісництвом та потенційний конфлікт інтересів. А Литва розділяє декларування активів і доходів та декларування приватних інтересів.

 

  • 👥 Хто є декларантами

Кожна країна самостійно визначає, для кого робити декларування обов’язковим. В одних країнах такий обов’язок покладається лише на тих, хто перебуває на політичних посадах, в інших — якнайширше коло декларантів.

У Португалії, Вірменії, Франції, Косово та Болгарії декларуються члени парламенту та уряду. Ширший перелік декларантів є в Польщі, Латвії та Білорусі — там звітують про свої статки та активи всі державні службовці.

У Великобританії до декларантів належать члени уряду та парламенту, співробітники Палати Громад і Палати Лордів. Навіть журналісти з акредитацією до парламенту також декларують свої інтереси та відомості про роботу поза межами парламенту.

 

  • 🏘️ Майно, доходи та видатки: що потрібно декларувати

Залежно від цілей декларування країни визначають та законодавчо закріплюють, що саме потрібно декларувати.

Наприклад, чиновники в США зобов’язані декларувати доходи та видатки. Через це в їхніх деклараціях можна знайти інформацію про нерухомість, лише якщо вони її здають в оренду й отримують від цього дохід, чи самі орендують житло, витрачаючи на це кошти. Або ж у звітний рік купили або продали будинок чи квартиру. Потрібно вказувати також інформацію про подарунки та навіть відшкодування за проїзд. Якщо, наприклад, чиновника запросили прочитати лекцію і відшкодували йому вартість перельоту, він зобов’язаний задекларувати отримані кошти, якщо їх вартість перевищує 390 доларів.

У тій же Данії, де декларування є добровільним, посадовці декларують своє майно лише на початку роботи на публічній службі. А далі, як і всі громадяни країни, — щороку повідомляють лише про доходи. Якщо ж данський держслужбовець придбає нерухомість, це зафіксує реєстраційна служба, і ці відомості автоматично отримає податкова.

А от у Китаї в деклараціях державних службовців хочуть бачити інформацію про їхні активи та активи членів їхніх сімей за кордоном.

 

  • ⚖️ Відповідальність

У міжнародній практиці передбачена адміністративна, кримінальна, цивільна та дисциплінарна відповідальність за порушення вимог декларування статків. Наявність стримуючих та дієвих санкцій безпосередньо впливає на ефективність системи декларування в країні.

Найбільш поширеними санкціями за неподання або подання недостовірних відомостей у майнових деклараціях є штрафи, заборона обіймати посади, що передбачають обов’язкове декларування статків, на певний період, припинення виплати зарплати, позбавлення волі або усунення від виконання обов’язків.

Кримінальну відповідальність уже запровадили Франція, США, Туреччина, Вірменія, Албанія, Литва, Польща. Так, посадовця у Франції можуть позбавити волі до трьох років та призначити 45 тис. євро штрафу за недостовірні відомості в декларації. А в США за таке порушення службовець може провести у в’язниці до року. Жорсткіше карає недоброчесних посадовців Туреччина — там можна отримати від трьох до п’яти років ув’язнення.

Посадовці Литви нестимуть кримінальну відповідальність, а саме ув’язнення до восьми років, за ухилення від подання або подання із запізнення декларації про активи й доходи.

У Сінгапурі пішли далі. І законодавчо закріпили як покарання за незаконне збагачення конфіскацію всього майна посадовця, походження якого він не може пояснити.

Втім, якими б не були особливості декларування в різних країнах, воно працює на досягнення спільної мети — протидії та запобігання корупції.

Ми використовуємо cookie-файли, щоб отримати статистику, яка допомагає нам поліпшити персоналізацію сервісу для вас. Ви можете прочитати докладніше про cookie або змінити налаштування браузера. Продовжуючи користуватися сайтом без зміни налаштувань, ви даєте згоду на використання ваших cookie.