Сьогодні ми, українці, продовжуємо відстоювати своє право на незалежність та суверенітет. Ми беремо на себе відповідальність бути гідними громадянами своєї держави та докладаємо максимум зусиль, аби перемогти ворога.
Тисячі найкращих хлопців та дівчат захищають нашу країну зі зброєю в руках, інші ж повинні робити все, аби їм допомогти. Це і волонтерство, і регулярні донати на потреби ЗСУ, а також доброчесно виконана робота в усіх інших сферах.
Не толерувати корупції – це те, що може й має робити кожен із нас, аби допомогти країні, її захисникам і, зрештою, самому собі. Президент США Джо Байден якось порівняв корупцію з раком, “який з’їдає віру в демократію, зменшує інновації та творчі здібності”. І це дійсно так.
Погляньмо, наприклад, на росію з її клептократичним режимом – чи там взагалі чули про демократію, чи хтось там вірить у те, що народ є джерелом влади? У корумповані держави, суспільства чи компанії ніхто не хоче інвестувати гроші, адже вони ніколи не будуть використані за призначенням. А щодо творчих здібностей, то кому вони треба, якщо місце в університеті або ключову посаду отримує не найталановитіша й професійна людина, а та, в якої є гроші та зв’язки? Пізніше ця людина приймає не якісні рішення, а вигідні чи зручні. І так по колу.
Утім, українці завжди виборювали демократію надто дорогою ціною, щоб марнувати її на корупцію. Демократичні цінності допомагають сьогодні залучати інвестиції та підтримку західних партнерів, без яких нам було би в рази важче. І, безумовно, ми не маємо права марнувати таланти цілих поколінь, коли росіяни просто зараз вчиняють геноцид нашого народу.
Корупція як явище навряд колись зникне повністю, але ми можемо зробити все, щоби мінімізувати її до рівня статистичної похибки чи виключення. Велика частина відповідальності за це дійсно лежить на антикорупційній системі країни, але є також частина, за яку відповідальне суспільство – громадяни України. Не давати хабарів, повідомляти про корупційні правопорушення правоохоронців, відповідні гарячі лінії, уповноважених із антикорупційної діяльності та надавати розголосу таким кейсам – це те, що має робити кожен у випадку, коли ми стали свідками або жертвами корупційних правопорушень.
Система не завжди блискавично реагує на такі повідомлення, це правда. Але якщо взагалі припинити повідомляти про злочини, “бо все одно нічого не зміниться” чи “так завжди було”, то нічого й не зміниться й так буде завжди.
Ми можемо казати собі, що обов’язково станемо доброчесними, щойно корупцією припинять займатися інші. А можемо зробити свій вибір на користь доброчесності вже сьогодні та допомогти іншим припинити займатися корупцією – і освітою, і заявами до поліції, і розголосом, і невідворотністю покарання.
Нульова толерантність до корупції – це фінішна пряма на довгому шляху, який ми обов’язково подужаємо, якщо будемо єдині й поділятимемо спільні цінності. Незалежність – одна з таких.
І ми ніколи її не втратимо у війні з ворогом.
І ми обов’язково здобудемо незалежність від корупції.
Разом.
З вірою в ЗСУ та перемогу
команда Офісу доброчесності НАЗК