Ми всі хочемо жити в кращому світі (без росіян) та кращій країні. Мати круті можливості та бути в оточенні цікавих і гідних людей (не росіян). Ми цілком природно хочемо всього най-най-най, але що самі готові вкладати в спільне, щоб отримати бажане?
Для мене це питання особливо болюче в контексті корупції. Уже не один рік поспіль українці під час соціологічних досліджень відносять корупцію до трійки найбільш серйозних проблем у країні. На першому місці – війна, на другому – висока вартість життя й на третьому – корупція.
І все б нічого, але вже традиційно побутову корупцію проблемою вважає менша кількість громадян – 47% опитаних. Більше українців, 70% опитаних, не терплять саме великої політичної корупції.
Давайте на березі узгодимо: велика корупція – це велике зло. Боротися з нею однозначно потрібно, і переважно це відповідальність саме державної антикорупційної системи. Цим вона, власне, займається.
Чи всіх корупційних правопорушників притягнуто до відповідальності? Ні.
Чи в усіх випадках покарання для них = в’язниця? Ні.
Чи це означає, що антикорупційна система неефективна? Ні, не означає.
Антикорупційна система не може існувати у вакуумі. Вона, по-перше, тісно пов’язана з успіхами судової реформи. Адже без панівного принципу невідворотності покарання жодні розслідування не будуть ефективні. По-друге, так чи інакше, але антикорупційна система функціонує в суспільстві з певними цінностями. І тут вже є доля відповідальності громадян.
Мені безліч разів доводилося чути про те, що лікарі, чиновники чи викладачі просили в когось хабар або ж змушували оплатити безоплатну послугу. На моє запитання “чи повідомили ви про це головного лікаря, поліцію чи ректора?”, більшість відповідали “ні”. Інша сторона медалі – це коли люди обурюються великій корупції або вимаганню в них хабаря, але за інших обставин самі пропонують заплатити за якусь послугу, щоб “пошвидше вирішити питання”.
Але справа в тому, що корупція не може бути чимось поганим, коли нею займається політик чи посадовець, і одночасно чимось хорошим, коли вона допомагає вам вирішити особисту проблему.
Корупція – шкідлива й небезпечна. І мала, і велика. Завжди та всюди (єдиний виняток – армія рф). Натомість корупція в Україні є надійним союзником нашого ворога, оскільки корумповані держави значно легше подолати у війні, ніж ті, що розбудовують свої інституції, мають довіру громадян та ефективно використовують бюджетні кошти. Це стосується не лише високопосадовців і великих бюджетів, а й громадян. Адже, наприклад, недоброчесну людину набагато легше вмовити корегувати ворожий вогонь за гроші.
Саме тому нульова толерантність до корупції (і ворога) дуже потрібна нам – і як державі, яка перебуває в стані війни, і як прогресивному суспільству в цілому. Утім вона не береться нізвідки. Формування її – тривалий і складний процес, у якому державні інституції та суспільство повинні співпрацювати.
Інституції мають створити зручні та легальні альтернативи там, де нині існують корупційні ризики, діджиталізувати все, що можливо, задля прозорості й подбати про невідворотність покарання. А ми, громадяни, мусимо дотримуватися законодавства й обирати доброчесні стратегії поведінки: самостійно написати диплом, по-справжньому пройти огляд у лікаря для довідки в басейн, дійсно закінчити навчання з поводження зі зброєю, щоб отримати дозвіл на її придбання.
А ще повідомляти відповідні органи про відомі нам корупційні кейси, коли, наприклад, хтось вимагає хабар. Не полінитися подзвонити на гарячу лінію НСЗУ, коли таке відбувається в лікарні, або ж звернутися до уповноваженого з питань антикорупційної діяльності (вони існують), якщо йдеться про університет. Це дуже важливо.
Зі свого боку, ми в Офісі доброчесності НАЗК займаємося навчанням публічних службовців та просвітницькою роботою з іншими аудиторіями, зокрема вчителями, викладачами й студентами, оскільки дуже віримо в силу освіти.
Ба більше, ми розробили Стратегію формування нульової толерантності до корупції, де прописали, як перетворити цю мету з утопії на реальність. Ознайомитися можна, натиснувши тут.
Змінюємо сьогодні, щоб мати нове завтра.
Вікторія Козаченко,
керівниця Офісу доброчесності НАЗК